Єдиний урок :

«Голодомор – безкровна війна України»

(до роковин пам’яті жертв голодомору 1932-1933 років)

Підготувала і провела в 10-В класі:

Педагог-організатор

Рябова О.М.

Петрівський НВК

2013
Причини голоду

Підґрунтя голодомору було закладено 1927 року. Саме тоді радянське керівництво знову повернулось до практики примусових заготовок с/г продукції. Так, хлібозаготівельна криза 1927-1928 рр. долалась екстраординарними засобами: шляхом обшуків, величезних штрафів, розпродажу майна неплатників податків і боржників хлібозаготівель, депортації найнепокірніших у віддалені регіони країни. Усі ці акції з арсеналу «воєнного комунізму» проводилися місцевими органами влади під суворим наглядом ДПУ. Лише на Дніпропетровщині під час хлібозаготівель 1928 року було віддано під суд 1200 громадян, а понад 32 тис. сімей виселено. Тільки впродовж 1928 року було заарештовано 33 тис. куркулів.

Влада в червні 1929 року фактично відновила продрозкладку, а з липня РНК УСРР прийняли постанову «Про поширення прав місцевих Рад щодо сприяння виконанню загальнодержавних завдань і планів» За цією постановою сільські ради одержали право накладати штрафи до 5-разового розміру від вартості незданого хліба, продавати господарства боржників, порушувати проти них кримінальні справи.

Причиною хлібозаготівельної 1927-1928 рр. кризи була форсована індустріалізація, на яку взяв курс Сталін. Все більше він переконувався, що потреби індустріалізації можна гарантовано задовольнити, спираючись не на 25-30 млн. індивідуальних селянських господарств, а на 200-300 тис. колгоспів. Тому відбулася кардинальна зміна поглядів: не держава має залежати від значної кількості неконтрольованих індивідуальних господарств, а сконцентровані у великі спільні господарства селяни мусять перебувати у залежності від держави.

Листопадовий пленум ЦК ВКП 1929 року прийняв резолюцію про початок колективізації рішучими методами. На пленумі було підкреслено: «Україна повинна протягом дуже короткого періоду показати приклад організації великомасштабного колективного сільського господарства».

Колективізація, яка перетворювалась на комунікацію, насильницьке запровадження колгоспного ладу, викликала опір. На селі з січня по червень 1930 р. було зареєстровано 1500 терористичних актів проти представників влади.

Однією з форм селянського опору був масовий забій худоби, щоб вона не потрапила до колгоспу. Усього у 1928-1932 рр. в Україні поголів’я худоби зменшилось наполовину.

Із спогадів письменника радянської доби О.Волкова: «Чим ширше та рішуче проводили колективізацію, тим більше вона наштовхувалася на вагання, невпевненість, страх і опір».

Із звіту працівника місцевого парткому: «Демонстрації мали характер відкритого бунту… Люди озброювалися вилами, сокирами, палицями, дробовиками, мисливськими рушницями… Часто виникали «жіночі бунти». Покарання – арешти, частіше розстріли».

Американський журналіст Ісак Дойгер записав із вуст високопоставленого чиновника ОДПУ: «Я – старий більшовик. Я працював у підпіллі проти царя, а пізніше брав участь у громадянській війні. Чи я все це робив для того, щоб тепер оточити села кулеметами й наказати своїм підлеглим, не розбираючись стріляти в натовпи селян? Ні, ні й ще раз ні!»

Більшовицька влада шукала різні способи змусити стати на коліна українського селянин. Одним із них було розкуркулення.

У постанові ЦК ВКП(б) від 30.01. 30 р. «Про заходи щодо ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації» йшлося вже не про вибіркове «розкуркулення», а про «ліквідацію куркульства як класу». Постанова визначала «куркульські сім’ї», які підлягали ліквідації. Поділялися вони на 3 категорії: перша – активні «вороги радянської влади» (міра покарання – розстріл або ізоляція в тюрмах чи таборах); друга – ті, хто виявив менш активний опір (міра покарання – заслання сімей у північні райони країни); третя – «куркульські сім’ї», які не чинили опору (розселялись у спец поселеннях за місцем проживання).

Перша хвиля репресій прокотилася Україною з січня до початку березня 1930 р. Вона охопила райони, де нараховувалося 2 млн. 524 тис. селянських господарств. З них було розкуркулено 2,5%, депортовано 100 тис. Під час другої хвилі (весна – літо 1931 р.) депортовано ще 150 тис. чол.

Голодні 1932 – 1933 рр. не назвеш геть неврожайними. Продаж і вивезення зерна за кордон протягом голодних років становили 3 млн. т. Це не могло принципово змінити продовольчий баланс країни. Голод закінчився у 1934 році. Не було його й у 1936 р., коли врожай був значно меншим (на 15-20%), ніж у 1932 чи 1933 рр.

► Чому виник страшний голод?

► Чи не можна було його уникнути? Адже в деякі роки врожаї були ще меншими, до того ж, набагато, ніж у 1932-1933 рр.?

Я думаю, що відповіді на поставлені питання жорстокі, але прості. Наша група з упевненістю стверджує: голод був заздалегідь спланований державою в особі Й.Сталіна та його вірних «однодумців». Це був акт геноциду українського народу, і він мав ряд етапів:

1) впровадження продовольчої розкладки;

2) примусова суцільна колективізація;

3) штучне створення умов для голодомору як засобу упокорення селянства.

Наслідки голоду

Уряд свідомо маскував голод, переселяючи у спустошені села Украйни селян з інших регіонів СРСР. Тільки з листопада по грудень 1933р. в Україну з Білорусії було відправлено 40 ешелонів з колгоспниками, з центральної чорноземної області – 43 ешелони, з Іванівської – 24.

І в це неможливо повірити, але навесні 1933р., коли настав пік голоду, на Україні щодня помирало голодною смертю 25 тис. чол., щогодини – 1тис.

Інформація про демографічні втрати населення в Україні надходила до іноземних дипломатів, що працювали в СРСР. Зокрема, у червні 1933р. італійський консул С.Граденіго, який був у Харкові та інших містах України, писав до свого дипломатичного представництва у Москві про те, що від голоду загинуло від 10 до 15 млн. чол. Дехто з дослідників вважає її цілком реальною. Німецький агрокультурний аташе у Москві Отто Міллер теж писав тоді, що від голоду загинуло 7,5 млн. чол.

Майже у кожному зарубіжному повідомленні, яке стосується кількості жертв голодомору в Україні, цитується книга У. Черчілля – «Друга світова війна». Автор згадує розмову зі Сталіним, яка відбулася між ними 15.08.1942р. Англійський лідер запитав тоді Й.Сталіна: « Чи можете ви порівняти втрати у війні з втратами від голоду, пов’язаного з колективізацією 1932 – 1933рр.?» Сталін нібито відповів: « Це був дійсно жах. Він продовжувався роками. Але це було абсолютно необхідно для того, щоб у наших фабриках з’явились нові машини, а на полях – трактори». Згодом у Ялті Сталін нібито зізнався, що від голоду і репресій загинуло понад 10млн. чоловік.

У серпні 1933р., після скасування заборони для іноземних журналістів, кореспондент газети « Крісчен саєнс монітор» побував на Полтавщині та Київщині. Так, в одному із сіл з 2072 осіб померло 634; у 1932р. лише одна пара взяла шлюб; у селі народилося шестеро малюків, з яких вижила лише одна дитина.

Якщо вдаватися до цифр, то із загальної чисельності сільського населення України загинуло близько 5млн. – між четвертою і п’ятою частинами при загальній кількості у 20 – 25 млн. селянського населення.

Відсоток смертності дійсно коливався – від 10 до 100%.

Найвищого рівня смертності сягнула в областях, що спеціалізувались на вирощуванні хліба, - Полтавській, Дніпропетровській, Кіровоградській та Одеській. Мінімальний відсоток становив 20 – 25 %. У Вінницькій, Житомирській, Донецькій, Харківській та Київській областях смертність була нижчою – 15 – 20%.

Наслідки голодомору не обмежуються демографічними втратами населення. Дослідники намагаються з’ясувати економічні, політичні, морально – етичні й соціально – психологічні наслідки жахливої трагедії XX ст. Вона має також і національний аспект, який торкається не лише кількості жертв, а насамперед антиукраїнської спрямованості штучного голоду. Саме з 1933р. розпочалися масові гоніння на українську інтелігенцію.

Внаслідок масової колективізації, розкуркулення, голоду і відвертого терору утвердилися соціально – економічні підвалини тоталітарного режиму.

Колективна ( державна ) власність економічно підживлювала однопартійну систему. Економічна одноманітність, яку юридично затвердила Конституція 1936р., обумовлювала і соціальну однорідність – радянський народ, якому прищеплювали фанатичну відданість червоному вождю. Це теж наслідки соціально– економічних експериментів над людьми. Террор голодом виховував у них сліпе поклоніння владі, терпимість: « Аби не було війни і голоду, а все інше переживемо». Очевидці голодомору, їх діти успадкували генетичне почуття страху.

Малодослідженим залишається морально – етичний аспект голоду. Досі важко встановити мотиви свавілля, яке чинили над односельчанами так звані активісти. Що спонукало масовий бандитизм? Чому селяни не повстали, а лише чинили пасивний опір? Опору не відбувалося тому, що селяни штучно поділили на бідняків і куркулів, зіткнули їх між собою на «класовому фронті». Всеукраїнського виступу селян проти тоталітарного режиму не сталося, позаяк люди масово гинули від голоду. Необхідно зважити на те, що режим жорстоко придушив будь – які спроби протесту. Голод як безкровна війна зламав їхній опір, спустошив українські села, виморив найпрацездатніших хліборобів.

Колективізація і голод започаткували « розселювання» України. Цей процес має не лише кількісні, тобто соціально – демографічні показники, а й соціально – побутові. Розселювання – це страта селянина – універсала, який правив за господаря, агронома, носія духовної культури.

Від голоду загинули цілі покоління, а відтак було загублено історичну пам’ять нації, оскільки повмирали батьки, що не встигли передати досвіду свого діда – прадіда.

► Які демографічні втрати понесла Україна в роки Голодомору?

За спільною заявою делегації 65 держав – членів ООН від 7 листопада 2003 року вказано «Великий голодомор 1932-1933 рр. в Україні забрав життя від 7 до 10 млн. невинних жертв». Для порівняння сучасне населення Данії складає 5,2 млн. осіб, Австрії – 8 млн., Болгарії – 8,5 млн., Бельгії – 10 млн. Тобто під час Голодомору зникла ціла європейська країна. А взагалі, то є страшні цифри: в Україні від Голодомору вмирало 17 людей щохвилини, тисяча – щогодини, майже 25 тис. – щодня. Найтяжче постраждали від Голодомору Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська, Житомирська області.

Висвітлення Голодомору в українській літературі та фольклорі

Йшли в могилу найкращі, несли найкоштовніше, що є в нації – гени розуму, здоров’я, гени досконалості фізичної й духовної, гени милосердя, справедливості, людяності й відваги, всіх мислимих людських чеснот і талантів. Обривався вічно живий ланцюжок поколінь: українському народові, якого ніколи не щадила доля, було завдано смертельного удару.

Вкрай знекровлений, стероризований, він уже не міг у ті роки збройно піднятися, як за Коліївщини, супроти своїх мучителів. Але не змирився, не схилив голови. Зброєю для нього стало слово.

Можливо, декому з вас, фольклорні твори, зібрані нами, про які говоритимемо, видаються не надто вишуканими. Не кваптеся розчаровуватися. Щасливі ми, що ми не можемо зараз навіть уявити, в якому пеклі вони народжувалися. Адже створювали їх люди, чиїх батьків, дітей, близьких мертвими, а то й напівживими присипали у довжелезних кагатах десь на пустирі або вже з’їли сусіди, люди, що мали вигляд живих кістяків або розпухлі від голоду. Навіть прошепотіти комусь на вухо, не те, що вказати вголос таку «крамолу» часто означало каторгу або розстріл.

Та, незважаючи на страшний терор, фольклор протесту творився, жив і блискавично поширився між людьми.

Нема хліба, нема кики –

Тільки кіно й музики.

Ми голодні і сумні,

З нами Сталін на стіні.

Сидить Ленін на горі,

А Сталін в болоті.

Що зробили куркулеві,

Те буде й голоті.

Батько в СОЗі, мати в СОЗі,

Діти плачуть на порозі.

Мишей мелють і товчуть,

Макорженики печуть.

Тато в СОЗі, мама в СОЗі,

У нас хата стоїть з лоззя,

А на хаті один куль, -

Та всі кричать, що куркуль.

У той страшний час наш народ не втратив притаманні йому гумор, іронію, сарказм; він сміявся над більшовицькими мерзотниками, над новітнім Чингізханом – Сталіним.

Батьку Сталін, подивися,

Як ми в СОЗі розжилися:

Хата раком, клуня боком,

Три коняки з одним оком,

А на хаті серп і молот,

А у хаті смерть і голод.

Ціле літечко робила,

Кіло гречки заробила,

Кіло гречки, два ячменю

Та й журюся, де я змелю.

Не шукайте домовину,

Батько з’їв свою дитину.

З бичем ходить бригадир,

Заганяє у Сибір.

Пийте воду, їжте січку,

Виконуйте п’ятирічку.

Я діжду тієї ласки,

Що напечуть з мене паски.

В 31 году вже пізнали ми біду,

В 32 году іли люди лободу,

В 33 году помирають на ходу.

Як пішла я у колгосп,

Чоботи рипіли,

Як ішла я із колгоспу

Зуби цокотіли.

Висить Сталін на стіні,

Посміхається мені,

Ще й показує рукою,

Куди їхати за мукою:

Чи в Ромни, чи в Сенчу?

Краще в ступі потовчу!

Прислів’я та приказки:

• Ти хоч плач, хоч ридай, а заяву в СОЗ подай.

• Всюди плачі, всюди крики, селян учать, як їм жити.

• Селянин без землі – як птаха без крил.

• Сталін хліба захотів, та й придумав куркулів.

• Ріж та їж, бо у СОЗі не дадуть.

• Сталін землю відібрав, наче руки відірвав.

• Буксир ходить попід хати. щоб у людей хліб забрати.

• Голод, голод в нашій хаті – ніщо їсти, ніде спати.

• Як стали робить на трудодні, то настали чорні дні.

• Врахувала 300 день – дайте хліба хоч на день.

• Ой за тії колоски відбула я в Соловки.

• А у СОЗі добре жить: один робить – сто лежить.

• Наша більшовицька весна і голодна, і пісна.

Із усіх жанрів усної народної творчості років голодомору більшу популярність мали прислів’я, приказки, співанки, думи.

Фольклор про голод створювався по гарячих слідах трагічних подій, в умовах глибокої конспірації і був виявом протесту проти тотального терору. Це визначило гостру публіцистичність, лаконізм форми. Отож, найчастіше з’являлися прислів’я. Надзвичайно поширеним був також жанр співомовки, яка відзначається різноманітністю форми. Найчастіше віршований рядок співомовки складався із 6-8 складів, римування суміжне (аа бб), зрідка перехресне (абаб), у строфі від 2 до 12 рядків.

Окрім співомовок, у фольклорі тих часів зустрічаються й інші жанри, наприклад, анекдоти, дитячі примовки.

Незважаючи на жахливі умови творення, фольклор голодомору відзначається образністю, багатством тропів. Найчастіше з-поміж інших використовувалися два художні прийоми – їдка іронія й гротеск:

Їде Сталін на тарані,

Дві сільодки у кармані,

Цибулиной поганяє –

Америку доганяє.

Вражає також, як майстерно добиралися художні прийоми:

Нема хліба, нема моні,

Я ми плескаєм в долоні.

А на хаті серп і молот,

А у хаті смерть і голод.

Усе це свідчить про те, що навіть у пеклі 30-х років не замулилось народне джерело мудрості й краси.

Щорічно в Дні пам’яті жертв Голодомору в Україні відбувається всеукраїнська акція «Запали свічку» та Поминальні панахиди. У 2008 році проводився Всеукраїнський просвітницько-патріотичний конкурс «вчинених дій» щодо вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років «Голодомор 1932-1933 рр. Пам'ять народу», в якому брала участь наша школа і клас.

Кiлькiсть переглядiв: 971

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.